Рік тому, 26 вересня 2022 року, у прямому ефірі у всіх провідних світових ЗМІ було опубліковано кадри Балтійського моря, з дна якого бив натиск води неймовірної сили.
Як незабаром з'ясувалося, причина того, що сталося, - підрив газопроводу "Північний потік" з Росії до Німеччини.
Поки точно не встановлено, хто це зробив – розслідування не закінчено. Але витоку в західних ЗМІ звинувачують деяких українців.
Україна завжди виступала проти "Північного потоку" - оскільки він скорочував роль української газотранспортної системи під час доставки "блакитного палива" з Росії до Європи.
Але проти цього проекту активно виступали також США та їхні найближчі союзники на кшталт Великобританії, Канади та Польщі.
"Країна" розповідає, як ламалися списи навколо "Північного потоку" та дві основні версії того, хто міг здійснити підрив.
"Північний потік". Шлях до підриву
Перший газопровід дном Балтійського моря розпочав свою роботу в 2011 році. Тоді збудували та запустили першу частину цього проекту ("Північний потік-1") - з планами зробити і другу.
"Північний потік-2" мали завершити за планом 2019-го. Однак через санкції США, а також через проблеми з вирішенням робіт щодо низки прибережних країн, роботи йшла із затримками і газопровід був добудований лише 2021-го.
Тобто з самого початку цей проект викликав дуже сильну політичну напругу.
Особливо активно виступала проти нього Україна хотіла залишатися одним із найбільших транзитерів російського газу до Європи. Крім того, у Києві побоювалися, що якщо Росія пустить газ в обхід України, то вона може почати вторгнення в Україну, не побоюючись втрат доходів від продажу газу через припинення транзиту (забігаючи наперед скажемо, що транзит російського газу через Україну триває і після початку. повномасштабного вторгнення).
США та їхні союзники побоювалися, що зниження ролі українського газового "буфера" зміцнить російсько-німецькі економічні зв'язки, на які Штати не вплинуть. Також Вашингтон мав плани з продажу в ЄС свого зрідженого газу, під який потрібно було звільнити ринок.
Німеччина, навпаки, вважала, що "труба" необхідна для забезпечення енергетичної безпеки Євросоюзу - оскільки російський газ був дешевшим за будь-яке інше (пізніше, після початку повномасштабної війни єврокомісар Боррель визнавав, що основу добробуту ЄС, у тому числі, становили дешеві енергоресурси з Росії та дешеві китайські товари).
Американці пригрозили санкціями фірмам-підрядникам і великі гравці цього ринку пішли з проекту. Росія почала добудовувати його самотужки, що вплинуло на темпи у бік уповільнення. Але до 2021 року будівництво було закінчено.
Після завершення будівництва газопровід був схвалений Федеральною службою з технічного та експортного контролю Росії. Однак його запуск із боку Німеччини постійно відкладався.
Спершу через позов екологів, які заперечували іноземні дозволи на будівництво. Потім через рішення німецьких наглядових органів.
Але влітку 2021 року лід з цього питання, здавалося б, рушив у бік РФ.
Нещодавно обраний президент США Байден, намагаючись відновити порушену Трампом єдність з Європою, на прохання канцлера Ангели Меркель не став вводити нові санкції проти "Північного потоку-2", що дозволило його нарешті добудувати. І, загалом, дав зрозуміти, що не проти його запуску за умови, що транзит через Україну зберігатиметься й надалі.
Німеччина ж обіцяла проспонсувати "зелений перехід" України на певні суми, а також посприяти переукладенню українсько-російського газового контракту, який спливав у 2024 році.
Все це були вкрай ефемерні зобов'язання, ніде до ладу не закріплені юридично. І Україну такий поворот, звісно, зовсім не влаштував. "Пакт" Байдена-Меркель щодо "Північного потоку-2" у Києві різко розкритикували.
Одночасно стало зрозуміло, що Берлін, незважаючи на всі застереження, хоче запустити другу частину газопроводу. І питання лише в тому, які умови Німеччина виставить Москві для остаточної сертифікації та запуску "СП-2" (ймовірно, вони мали стосуватися зокрема питання збереження у тій чи іншій формі українського транзиту).
Власне, саме те, що гострий конфлікт навколо "Північного потоку-2" до кінця 2021 року був, як здавалося, майже вирішений, і було для багатьох аналітиків приводом не вірити у чутки про швидке вторгнення Росії до України. Була, щоправда, думка, що це вторгнення можливе після запуску газопроводу, але до того, як це відбудеться ескалація з боку Москви в Україні, здавалася абсолютно нелогічною. Насамперед з погляду інтересів самої РФ. Тому що це поставило б хрест на реалізацію проекту, в який Кремль вклав величезні ресурси та сили.
Тим більше, що ще напередодні війни – 7 лютого – Байден зустрівся з новим канцлером Німеччини Олафом Шольцем, після чого президент США заявив: "Якщо Росія почне вторгнення, "Північний потік-2" буде скасовано. Ми цьому покладемо край". Лунала ця заява як колегіальне рішення Берліна та Вашингтона.
Однак, як відомо, повномасштабна війна, незважаючи на всі ці попередження, все одно розпочалася. І вже в березні Німеччина заявила, що не сертифікуватиме "Північний потік-2" доти, доки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту.
Проте, як писалося вище, транзит газу через Україну продовжувався (попри заклики низки українських політиків його перекрити). Так само як і за "Північним потоком-1". Щоправда, з травня 2022 року було припинено транзит однією з гілок газопроводу через Україну, що викликало скорочення постачань до Європи. У ЄС заговорили про можливий гострий дефіцит газу.
А 26 вересня 2022 року одразу на двох газопроводах – "Північному потоці-1" та "Північному потоці 2" – сталися вибухи. Усі труби було зруйновано.
Спершу заговорили було про "технічну несправність" чи "аварію" - але незабаром слідчі органи прибережних країн заявили, що відбулася спланована диверсія. Спочатку однією з домінуючих версій у США та ЄС став "російський слід". Однак пізніше на Заході цю версію здебільшого відкинули.
Розберемо основні версії того, хто це міг зробити - у міру їхньої появи в інформаційному просторі.
Версія №1: за наказом Байдена
Наприкінці лютого 2023 року американський журналіст Сеймур Херш висловив твердження, що на "Північних потоках" пройшла американська підводна операція, проведена за участю водолазів під час навчань НАТО.
Активацію вибухів за версією Херша виконали норвежці.
Херш – дуже відомий американський журналіст, лауреат Пулітцерівської премії, який прославився ще своїми репортажами часів війни у В'єтнамі. Хоча останнім часом мейстрімівські ЗМІ США його не шанують, звинувачуючи у збільшенні конспірології та в роботі на Росію.
У його розслідуванні про "Потоки" йдеться про військові навчання Baltops 22, які проходили з 5 по 17 червня 2022 року. Згідно з версією Херша, рішення про проведення операції було схвалено особисто президентом США Джо Байденом після більш ніж дев'яти місяців секретних обговорень за участю його радника з національної безпеки Джейка Саллівана.
За даними Херша, підготовка до підривів розпочалася у грудні 2021 року, тобто за два місяці до початку вторгнення Росії до України. Імовірно, Джейк Салліван скликав нараду, в якій брали участь представники Об'єднаного комітету начальників штабів, ЦРУ, Державного департаменту та Міністерства фінансів з метою обговорення заходів реагування на майбутнє вторгнення Володимира Путіна.
Члени спеціальної групи ЦРУ розробили план секретної операції, під час якої використали глибоководні водолази для вибуху трубопроводів. Херш стверджує, що поряд з американцями інтерес до проведення операції також виявили норвежці, які бачили в цьому шанс збільшити свої постачання природного газу до Європи.
Балтійське море ретельно патрулювалося російським флотом, і його поверхні був нафтових вишок, які б приховати дії водолазів.
У березні кілька членів групи Саллівана вирушили до Норвегії, де зустрілися з представниками норвезької розвідувальної служби та військово-морським флотом.
Одне з ключових питань стосувалося вибору оптимального місця для встановлення вибухівки. Трубопроводи Nord Stream 1 і Nord Stream 2, кожен з яких складається з двох комплектів, були поділені на відстані трохи більше милі, оскільки вони ведуть до порту Грайфсвальд на крайньому північному сході Німеччини.
Норвезькі військово-морські сили швидко визначили оптимальне місце розташування на мілководді Балтійського моря за кілька миль від датського острова Борнхольм.
За версією журналіста, фахівців-водолазів для виконання операції підриву потоків могли готувати заздалегідь у центрі ВМС США. Ці професійні дайвери могли проводити тренування у Панама-Сіті, де знаходиться другий за величиною критий басейн у Сполучених Штатах.
Водолази ВМС США, що діють, завершили встановлення вибухівки C4 до закінчення навчань BALTOPS22, передбачивши таймер на 48 годин до першого вибуху. За планом, всі американські та норвезькі учасники мали залишити місце дії перед цією подією.
26 вересня, коли вибухівка C4, прив'язана до трубопроводів, була активована гідролокаційним буєм, скинутим літаком спостереження P8 ВМС Норвегії. Сигнал швидко поширився під водою, спочатку досягши "Північного потоку - 2", а потім "Північного потоку - 1".
Через кілька годин потужні вибухові пристрої C4 спрацювали, привівши до виходу з ладу трьох із чотирьох трубопроводів. Незабаром після цього на поверхні води стало видно скупчення метану, який залишився в зупинених трубопроводах, і незворотні наслідки, пише Сеймур Херш, побачили на кадрах у світових ЗМІ вже в усьому світі.
Версія Херша широкого обговорення на Заході не отримала, і найбільші ЗМІ обійшли її стороною - чого не скажеш про Росію, де з висновками американського журналіста виявився "цілком згодний" особисто Володимир Путін.
За його словами, "Газпром" після підриву обстежив газопроводи і за 30 кілометрів виявив якийсь предмет на стику труб - у найбільш вразливому місці. Путін зазначив, що це може бути "антена для прийому сигналу з повітря або з космосу для ініціювання вибухового пристрою".
Тобто як натякнув президент РФ, діяли професійні підривники.
Водночас американська влада категорично заперечувала свою причетність до диверсії, називаючи версію Херша абсолютною брехнею.
Версія №2: український слід
Через місяць після виходу матеріалів Херша свою версію того, що сталося, почали публікувати мейнстрімні західні медіа.
Першими стали німецькі ЗМІ – ARD, Kontraste, SWR та Zeit. За даними журналістів, вибух скоїли деякі українці.
Такий висновок було зроблено після виявлення судна, яке, ймовірно, було використано в ході диверсії. Йшлося про яхту, орендовану у польської компанії, яка, ймовірно, належить двом українським громадянам.
Операцію з підриву "Північних потоків" виконала група із шести осіб, включаючи капітана, двох водолазів, двох помічників водолазів та жінку-лікаря. Ця команда доставила вибухівку на місце злочину та встановила її там. Громадянство учасників операції поки що не встановлено, імовірно, вони використали підроблені документи.
За попередніми даними, судно вирушило з німецького порту Росток 6 вересня 2022 року. Наступного дня воно було виявлено біля узбережжя громади Вік-Ауф-Дем-Дарс, а потім на датському острові Крістіанс, на північний схід від Борнхольма. Пізніше яхту повернули її власнику, і в каюті було виявлено сліди вибухівки.
Доказів причетності РФ немає, а "висновки слідчих, які є на даний момент, ясно вказують у бік України", - пише ZDF.
За інформацією німецьких ЗМІ, європейська розвідувальна служба передала інформацію партнерам про те, що "український спецназ" відповідає за знищення "Північних потоків" ще восени 2022 року. Однак пізніше з'явилися додаткові дані, які вказують на можливу провину "проукраїнського угруповання".
У серпні 2023 року продовження розслідування було опубліковано газетою Der Spiegel та медіакомпанією ZDF.
Диверсійну операцію, ймовірно, провела група водолазів і вибухотехніків, які діяли з яхти "Андромеда", яку вони орендували через посередників від німецької компанії Mola Yachting.
Під час розслідування журналістам та поліції вдалося ідентифікувати одного з учасників передбачуваної диверсійної групи.
Це виявився військовослужбовець із 93-ї механізованої бригади Збройних сил України на ім'я Валерій К. із міста Дніпро. Сліди його ДНК виявили на яхті "Андромеда". Він орендував яхту за підробленим молдавським посвідченням особи.
За даними Le Figaro, оренду яхти сплатило варшавське туристичне агентство Feeria Lwowa, керівником якого є 54-річна Наталія А., яка проживає у Києві.
Розслідувачі посилалися на конфіденційне листування розвідок Німеччини, Нідерландів та американської ЦРУ, отримане влітку 2022 року (тобто ще до підриву).
У цьому листуванні, як стверджується, містилося попередження про диверсію з боку України, що загрожує, а також стверджувалося, що операцією керує безпосередньо головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний. При цьому вважалося, що президент України Володимир Зеленський не мав інформації про неї.
Der Spiegel також стверджує, що німецька влада не приділила належної уваги цьому попередженню.
Україна свою причетність до цього спростувала – про це заявили і на Банковій, і в МЗС, і у Головному управлінні розвідки.
При цьому американські ЗМІ також написали про те, що Київ брав участь у диверсії.
Журнал Newsweek з посиланням на свої джерела повідомляв у липні, що Вашингтон негласно висловив Зеленському своє незадоволення атакою на "Північні потоки".
Втім, як стверджує видання, Київ попереджень не прислухався.
"Але за цим актом саботажу були інші удари, у тому числі нещодавня атака безпілотників на сам Кремль. Це викликало питання щодо одного з основних обов'язків ЦРУ у сфері розвідки — достатнього знання того, що українці планують і як вплинути на них", - йдеться в повідомленні. у статті.
"Ці атаки суперечать обіцянкам Зеленського про те, що Україна не вживатиме дій, які можуть розширити масштаби війни", - додає видання.
Крім того, цього літа знову спливла інформація, що спецслужби Європи і США могли заздалегідь знати про диверсію, що готується.
Голландське видання NOS із посиланням на джерела у своїй розвідці повідомило, що Київ мав намір провести цю операцію, про що Нідерланди попередили США.
Після чого американці дзвонили до Києва та закликали цього не робити. За даними голландців, підривом мав керувати головком Валерій Залужний. Його намічали на літо, але після попередження із ЦРУ заморозили.
"ЦРУ не передбачало, що відбудеться ще одна атака", - йдеться у розслідуванні голландських журналістів.
Потім свою інформацію на цю тему опублікував Wall Street Journal. Видання додало нових подробиць. Зокрема, про те, що "українська диверсійна група хотіла орендувати яхту на узбережжі Балтійського моря та за допомогою групи водолазів закласти вибухівку на чотирьох трубах газопроводів", - такі дані Нідерланди передали ЦРУ.
Україна, повторимося, все це заперечувала.
У липні провідний справу окружного прокурора Швеції Матс Юнгквіст заявив, що за підривом "Потоків" стоїть "якась держава". Такі висновки вдалося зробити завдяки знайденим на місці вибуху слідам вибухівки.
За словами Юнгквіста, вже восени слідство буде готове висунути конкретні звинувачення. Втім, до кінця вересня цього поки що так і не сталося.
До речі, російська влада до версії про те, що до підриву потоків причетна Україна поставилася скептично. Вони продовжують вважати пріоритетною версію, що труби підірвали американці.
У чому сенс підриву " Потоків " ?
Навіть не маючи інсайдерської інформації в ході слідства, можна зробити кілька досить очевидних висновків із цієї ситуації.
Хто б не підірвав "Потоки", цей крок однозначно вплинув на позицію Німеччини в українсько-російському конфлікті.
Саме існування цих газопроводів могло підтримувати надії німецької промисловості на те, що після війни ситуація з дешевим російським газом знову налагодиться. І щоб це сталося скоріше, треба кінець війни всіма силами наближати.
Така позиція бізнес-кіл могла чинити тиск на уряд ФРН – а він і так вкрай обережно підходив до питань військової допомоги Києву.
Демонстративний підрив газопроводів показав, що газ із Росії до Німеччини перекриватимуть будь-якими способами. І перспективи повернення "Газпрому" на європейські ринки стають вкрай віддаленими. З урахуванням того, що на ремонт "Північних потоків" піде багато часу (навіть якщо буде досягнуто домовленостей про їх відновлення) і основними транзитними маршрутами залишаться труби через Україну та Польщу.
Таким чином, суттєву перевагу отримала в Німеччині партія, яка виступає за поразку Росії і за повний розрив з нею - а не за домовленості і нову редакцію "Мінських угод".
Не дивно, що вже за кілька місяців Берлін зважився на відправлення "Леопардів" та іншої бронетехніки для ЗСУ. Хоча раніше обмежувався мобільними шпиталями та касками, що викликало жорстку критику з боку українського керівництва.
Чи вигідна була така ситуація США та Україні, які, згідно з озвученими на Заході ж версіями, є головними "підозрюваними" у підриві потоків? Очевидно, що так.
Україні – з описаних вище причин.
США - тому що розривалися зв'язки між Німеччиною та РФ. А також звільнялося місце на європейському ринку для постачання американського газу.
Інше питання – хто саме був виконавцем? Безпосередньо операцію могли здійснювати будь-які особи. Проте планування та підготовка її (зокрема технічне оснащення), а також забезпечення безпеки (щоб операція не розкрилася раніше) навряд чи могла здійснюватися без сприяння окремих країн НАТО.
Тим більше, що, як пишуть американські та європейські ЗМІ, розвідки з обох боків океану знали про плани підриву "Потоків" наперед. І, зважаючи на все, не дуже поспішали їх запобігти.
Чому за підсумками провідні західні ЗМІ роблять пріоритетною саме "український слід" у підриві також очевидно. Україна і так перебуває де-факто у стані війни з Росією. Тому знищення газопроводу принципово у відносинах двох країн нічого не змінять. Також як і не змінить ця версія позиції провідних держав Заходу щодо необхідності підтримки Києва у війні з РФ (ставки тут набагато вищі, ніж доля "північних потоків"). Принаймні поки що в силі буде концепція "допомагатимемо Україні стільки, скільки буде потрібно". Але якщо ця концепція раптом почне змінюватись, то тема з підривом "потоків" може бути використана як один із додаткових аргументів для "зміни курсу". Хоча поки що передумов до цього не видно.