На тлі ударів Ірану по Ізраїлю, а також тяжкій для України ситуації на фронті, розгорнулася гостра дискусія з приводу дій Байдена, який відмовляється давати дозвіл на удари ракетами по РФ, а також за даними ЗМІ відмовляє Ізраїль від жорсткої відповіді на атаку Ірану.
В Україні, Ізраїлі, а також у "партії війни" на Заході звинувачують Байдена в боягузтві. Закликають його "показати силу" і не боятися переступати "червоні лінії".
Інші обережність Байдена підтримують і вважають, що Білий дім оберігає Захід від вступу до збройного конфлікту. А Україну та Ізраїль звинувачують у тому, що вони втягують США у війну з Росією та Іраном (наприклад, про це пише аналітик Фонду Карнегі Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian).
Є й думка, що дії Байдена зумовлені передвиборчою кон'юнктурою – до виборів він не хоче робити різких рухів, які можуть спровокувати напруженість у світі, щоб не лити воду на млин Трампу, який зробив тезу "Байден і Харріс втягнуть нас у третю світову війну" одним з основних у своїй кампанії.
Проте слід сказати, що, незалежно від чинника виборів, Захід дійсно має серйозний обмежувач у плані подальшого нарощування тиску на Росію, Іран чи Китай. І цей обмежувач – неготовність до війни.
Захід не готовий до війни фінансово. Навіс величезної надрукованої грошової маси і держборгу, що зростає, у разі необхідності різкого збільшення військових витрат, загрожує перетворитися на снігову лавину, яка обрушить економіки США та ЄС.
Захід (і суспільство, і еліти) не готовий до війни морально. Принаймні, доки на сам Захід ніхто безпосередньо не нападає. Остання когорта американських правителів, які були готові "на багнетах нести демократію" по всьому світу – неоконсерватори епохи Джорджа Буша-молодшого, у медійному полі прокляті та забуті, а їхню політику фактично на офіційному рівні в США визнано помилковою.
Нарешті, у випадку з Росією та Іраном, є й проблеми суто військового характеру. РФ - ядерна держава, і війна з нею може перерости в ядерну із загрозою взаємного знищення. А для війни з Іраном у США на Близькому Сході складається вкрай несприятлива диспозиція. Час "Бурі в пустелі" 1991 року, коли США мали міцний тил в особі своїх союзників у Перській затоці, давно минули. Зараз, за умов війни в Газі, неможливо уявити, щоб Саудівська Аравія, і тим більше Туреччина, прямо підтримали б війну американо-ізраїльського альянсу проти Ірану. Ситуацію в Іраку США зараз також слабко контролюють. Тобто плацдарму для сухопутної операції проти Ірану у Америки на Близькому Сході немає. Та й чи є в принципі США зараз достатньо військ для цієї операції також питання спірне. А повітряна війна не змусить Тегеран капітулювати, але зробить вкрай вразливими військові бази США, що розкидані по всьому Близькому Сходу. За підсумками Америка втягнеться у тривалу війну (як зараз Росія проти України), яка виснажуватиме її сили та посилюватиме всі існуючі проблеми, що стане справжнім подарунком для РФ та Китаю.
Тому дії адміністрації Байдена щодо мінімізації ризиків втягування США у війну мають свою логіку. Вашингтон робить ставку у боротьбі з Путіним та Тегераном на інші методи - на їхнє економічне та військове виснаження, на санкції, на спроби знизити ціни на нафту, а також на смуту, дестабілізацію та зміну влади в РФ та Ірані. Але проблема в тому, що ключові союзники США у реалізації цих завдань – воюючі Україна та Ізраїль – можуть виснажитися набагато раніше, ніж РФ та Іран. Тим більше, що всі попередні спроби організувати в Москві та в Тегерані "крах режиму", успіхом не увінчалися.
Звідси й заклики "партії війни" до "рішучих дій" аж до прямої участі у війні країн НАТО, сподіваючись на "потужність Заходу". Але звідси ж і заклики, що активізувалися, скоріше війни в Україні і на Близькому Сході закінчити шляхом компромісів і домовленостей, виходячи з більш обережних оцінок реальної "могутності Заходу".
І подальший перебіг світових подій залежить від того, яка лінія переможе.