За кілька днів виповниться рівно місяць з того дня, коли українські війська 5 січня зробили спробу контрнаступу в Курській області.
ЗСУ хотіли пробитися до села Бердін, але невдало. Після двох-трьох днів боїв українські підрозділи відійшли до вихідних позицій. А на інших напрямках у Курській області у наступ перейшла армія РФ і потіснила ЗСУ.
Наступ цей тоді чекав багато хто. Ще з грудня була в ході версія, що Зеленський спробує до інавгурації Трампа показати успіх на фронті, щоб переконати американців продовжувати підтримку і не йти на компроміси з Путіним.
Тому після провалу наступу на Бердін багато Z-блогерів припускали, що це якийсь відволікаючий удар, а основний буде завдано до інавгурації десь в іншому місці.
Але йшли дні та тижні. Пройшла інавгурація Трампа, а наступу все немає. Та й не бувають "відволікаючих ударів" з різницею на місяць з основним. На те він і відволікаючий удар, щоб відволікти сили противника на хибний напрямок і відразу завдати удару в іншому місці. У цьому російські війська на всіх ділянках фронту продовжують володіти ініціативою.
Безумовно, значення успішного настання ЗСУ напередодні інавгурації Трампа або відразу після неї було б дуже велике.
І якщо воно так і не почалося, то означає, що на цей час потенціалу для переходу в масштабний наступ українська армія не має.
І це важливий момент для розуміння загальної ситуації на фронті та перспектив її розвитку.
Насправді спроби наступати ЗСУ роблять постійно і після атаки в Курській області влітку 2024 року (її успіх став винятком із правил через несподіваний провал російської оборони на цій ділянці – потім подібне ніде більше не повторювалося).
Українські війська іноді контратакують у Курській області, на північ від Харкова в районі Глибокого та Вовчанська, в Запорізькій області, під Покровськом.
Однак про це мало хто говорить з тієї причини, що спроб атак до проривних результатів не наводять. Максимум – невеликий поступ з подальшою зупинкою або відходом на колишні позиції.
У цьому плані нічого екстраординарного не було і в атаці місячної давності в Курській області. І якби не традиційна вже "паніка та істерика" в Z-пабліках, а також не спроба пропіаритися на темі Єрмака та низки інших українських діячів, то про бої за Бердін ніхто не дізнався б, окрім передплатників окремих військових російських телеграм-каналів, які відстежують усі рухи на фронті.
Причина невдач українських атак в особливостях нинішньої війни, коли обидві армії проглядають поле бою наскрізь і мають найрізноманітніші та найточніші засоби поразки, що обнулює можливість раптових, глибоких та швидких проривів.
Тому наступати в цих умовах можна тільки одним чином - дрібними піхотними групами, які поступово добираються до позицій противника і опановують їх.
Так наступали українські війська влітку 2023 року на півдні. Так настають зараз і російські війська. Ця тактика має один великий мінус – вона пов'язана з величезними втратами. І дозволити її може лише та армія, яка має великі резерви. Наступ ЗСУ у 2023 році закінчився, коли українські резерви підійшли до вичерпання. РФ, очевидно, резерви ще є, тому російська армія настає і просувається.
І те, що з моменту Курського прориву влітку 2024 року українські війська не змогли організувати жодного іншого великого просування, вказує, що резерви ЗСУ так і не накопичили, а у росіян, як і раніше, досить глибока та насичена особовим складом та засобами поразки лінія оборони. Тому й атака на той же Бердін зупинилася швидко – за кілька днів після початку. Хоч ЗСУ і вдалося зачепитися за край села, сил, щоб там закріпитися та взяти під контроль весь населений пункт не вистачило і довелося відходити.
Змінитись ця ситуація може двома способами. Або чисельність української армії серйозно перевищить чисельність російської (або шляхом великих втрат РФ, або внаслідок збільшення числа мобілізованих до ЗСУ).
Або відбудеться якийсь технічний прорив (наприклад, у плані застосування бойових роботизованих систем), який кардинально змінить тактику бою, в якому вже більше не буде потрібна велика кількість особового складу.
Також, природно, українські війська зможуть перейти в наступ, якщо відбудеться деморалізація та критична втрата дисципліни та боєздатності російської армії.
Втім, внаслідок тих самих чинників ситуація може змінитися радикально і на користь РФ. Якщо чисельна перевага російських військ над українськими продовжуватиме збільшуватися, росіяни зможуть зробити прорив у технологіях роботизованих систем (можливо, в кооперації з китайськими партнерами або шляхом своїх ресурсів), а в українській армії дезертирство посилюватиметься, то поступ РФ може різко прискоритися і перерости у глибокі прориви фронту.
Загалом, результат нинішньої війни, якщо найближчим часом вона не закінчиться, визначить те, хто переможе у гонці за чисельністю особового складу (за умови підтримки керованості та дисципліни в армії) та, головне, у сфері технологій зброї.
Щодо намірів показати американцям, що "перемога близька і потрібно продовжувати надавати допомогу та посилювати тиск на РФ", то, очевидно, українська влада від них не відмовилася.
Однак, зважаючи на все, вирішили зробити ставку в цьому плані не на наступ і не на перелом ситуації на фронті (через практичну неможливість його організувати найближчим часом), а на удари по об'єктах критичної інфраструктури в глибину РФ. Йдеться про удари безпілотниками по НПЗ та паливним базам. Можливо, найближчим часом удари по цих та інших об'єктах нарощуватимуться. Вони вже використовуються Києвом, щоб показати західним партнерам, що "Україна, як і раніше, може завдавати болючих ударів по РФ, а тому не потрібно з Кремлем йти на компроміси, а треба добивати його санкціями та збільшенням постачання зброї".
Невідомо, щоправда, наскільки ці аргументи будуть сприйняті Трампом. З урахуванням того, що удари вглиб російської території хоч і завдають відчутної шкоди РФ, проте поки що не позначаються критично на здатності Росії вести бойові дії.