Війна у Перській затоці триває вже третій день. І досить часто її порівнюють із вторгненням Росії до України 4 роки тому. І тоді РФ і зараз США з Ізраїлем атакували іноземну державу без санкції ООН у порушенні норм міжнародного права.
І тоді, і зараз нападник досяг на початку великих успіхів: Росія захопила значні території, увійшла до передмість Києва (Ірпінь, Буча, Гостомель). США та Ізраїль убили главу Ірану Хаменеї та цілу низку великих керівників.
В Україні, як відомо, все далі пішло не в рамках концепції "Київ за три дні". З першого дня українські війська почали чинити завзятий опір, незважаючи на раптовість вторгнення.
Іран також, незважаючи на загибель свого керівництва, активно завдає ракетних ударів по всьому регіону.
Але що далі залежить, насамперед, від кількох чинників.
Перший: чи вдасться "перевербувати" американцям нове керівництво чи організувати його повалення через протести чи заколот. Поки що немає видимих ознак того, що події йдуть цим шляхом. Іран продовжує опір, про дестабілізацію всередині країни також наразі нічого не повідомляється. Проте, звісно, жодних варіантів виключати не можна.
Другий: чи буде надана Ірану масштабна допомога з боку Китаю (а тільки він її може надати, в умовах коли Росія всі ресурси спрямовує на війну в Україні), така сама, якою була надана Києву Заходом на початку вторгнення РФ - фінансова та військова. У випадку Ірану Китай може допомогти як постачанням ракет та інших озброєнь (щоб вони не закінчувалися протягом місяців, що зробить безглуздою продовження повітряної кампанії США та Ізраїлю), так і розвідінформацією для визначення цілей ударів, а також прямою фінансовою підтримкою іранського бюджету, щоб зберігати стійкість тилу навіть в умовах паралічу.
Очевидно, що мета США у війні з Іраном – встановлення повного контролю над нафтовими ресурсами Перської затоки з метою подальшого впливу за допомогою цього важеля на Китай, фактично загрожуючи йому нафтовою блокадою, якщо буде потреба.
Але якщо війна затягнеться і супроводжуватиметься великими втратами серед американців, це може викликати найважчу кризу всередині США і різко підірвати американську геополітичну могутність, що унеможливить продовження подальшої експансіоністської політики Вашингтона щодо "відрізання" Китаю від джерел сировини та логістичних маршрутів.
Тобто невдача США в іранській кампанії є найважливішим завданням стратегічного рівня для Китаю.
Однак, для того, щоб піти шляхом активної підтримки Ірану, Пекін повинен відмовитися від свого обережного підходу в зовнішній політиці, а також бути готовим до фронтальної конфронтації зі США (у вигляді, наприклад, відновлення торгових воєн). Чи готовий Китай на такий кардинальний розворот, питання відкрите. Крім того, стримувати Пекін може й небажання сваритися з європейцями та країнами Перської затоки. Також затягування війни і, отже, високі нафтові ціни загрожують економіці Китаю значними додатковими витратами. Хоча, ставки зараз такі високі, що всіма цими "стримуючими" моментами КНР може вирішити знехтувати. Однак, повторимося, поки реакцію Пекіна на те, що відбувається, точно прорахувати важко.
Третє питання: чи зможе Іран завдати суттєвої шкоди американцям. Наразі Тегеран зосередив свої удари переважно на країнах Перської затоки. Логіка їх зрозуміла – змусити ОАЕ, Катар та саудитів вплинути на Трампа, щоби той припинив війну. А також натиснути загалом на світову економіку через підвищення нафтових цін. Однак не факт, що це спрацює – Вашингтон, напевно, враховував подібний варіант при плануванні операції і коли почав її, то готовий не звертати увагу якийсь час на "попутні витрати" у вигляді зростання вартості енергоносіїв та шкоди країнам регіону від іранських ударів. Продовження масованих американсько-ізраїльських ударів з урахуванням майже повного панування нападника в повітрі нічого доброго Ірану не несе. Поступово вибиватимуться як військові об'єкти (включаючи склади з ракетами та пускові установки), так і персонально військово-політичне керівництво. Наскільки довго зможе за таких умов протриматися Іран, невідомо. Але запас міцності навряд чи буде нескінченним. Єдине, що справді може повернути хід війни у вкрай негативний для США бік – це завдання великих втрат американським військовим. Більшість американців спочатку були проти війни в Ірані. Також більшість загалом не підтримує політику Трампа. Тому якщо війна в Перській затоці призведе до серйозних втрат армії США (убиті солдати, затоплені кораблі, збиті літаки), то це може спричинити найжорстокішу внутрішню кризу в Штатах.
І ключове питання – чи зможе Іран такі втрати завдати.
Вже надходять відомості про загиблих американців (Вашингтон офіційно підтвердив загибель чотирьох військових, але насправді їх може бути більше), а також про катастрофу трьох літаків у Кувейті. Була й атака на авіаносець, хоч, за заявою США, не результативна. Тобто спроби завдати великих збитків американцям вже мають місце. Хоча поки що й не завдають збитків великого масштабу.
Але якщо вони наростатимуть і виявляться успішними, то у Трампа можуть початися дуже великі проблеми.
Тепер перейдемо до того, як те, що відбувається в Ірані, позначиться на війні в Україні.
В Росії останніми днями багато пишуть про те, що події в Ірані показали, що "з американцями не можна вести переговори, оскільки вони їх використовують як прикриття для підготовки до війни". Однак переговори, які зараз йдуть за участю США щодо війни в Україні, принципово відрізняються від тих, що Вашингтон вів із Іраном. У тристоронніх переговорах щодо України американці де-факто виступають союзниками Росії, тому що вони, як нещодавно прямо заявив Зеленський, разом із Москвою тиснуть на Київ, щоб спонукати вивести ЗСУ з Донбасу.
Інше питання, що тиск це поки що не такий сильний, щоб спонукати українську владу піти на серйозні поступки. Але будь-якої миті воно може різко посилитися. І така перспектива постійно нависає над Зеленським як серйозна для нього загроза.
Саме тому українська влада вітала початок війни США з Іраном, розраховуючи, що вона цю загрозу зніме.
У разі затягування війни Трампу буде вже явно не до України, а отже він навряд чи тиснутиме на Київ з метою домогтися поступок для РФ.
У разі ж швидкого успіху США в оточенні Трампа можуть посилитися позиції "яструбів", які виступають проти будь-яких поступок Росії, а навпаки вимагають максимального посилення тиску на неї. Та й взагалі вважають, що на користь Вашингтона не завершення війни в Україні, а її затягування для ослаблення РФ.
Проте насправді війна в Ірані несе величезні ризики для України.
Почнемо з того, що окрім двох описаних вище варіантів (швидка перемога США чи затягування війни) є ще й третій варіант – швидке завершення війни без зміни влади в Ірані чи її курсу. Тобто припинення бойових дій без тріумфу, але й без ганьби для Трампа. Цей варіант можливий, якщо Вашингтон дійде висновку, що розрахунок на швидке "знесення" режиму в Тегерані не виправдався, а тому треба як мінімум узяти паузу і запропонувати іранцям перемир'я. Якщо буде такий варіант, то він суттєво на розклади щодо переговорів про Україну не вплине, хіба що у бік посилення тиску Трампа на Зеленського з метою досягти "швидкої угоди" через виведення українських військ з Донбасу, щоб перекрити ефект від непереконливого результату війни в Перській затоці.
Якщо ж війна затягнеться, це стане величезною перевагою для Росії. По-перше, за рахунок зростання цін на нафту вона зможе швидко залатати дірки у своєму бюджеті та отримати ресурси для продовження війни на роки вперед. А Україна як імпортер енергоносіїв зіткнеться з величезними додатковими витратами. Та й фінансова стійкість головного донора Києва – Євросоюзу – через подорожчання енергоносіїв значно знизиться. По-друге, Україна може повністю втратити постачання ракет до систем ППО (вони пріоритетно прямуватимуть для війни з Іраном), що зробить небо над країною беззахисним від російських ударів.
Зрештою, якщо американцям вдасться провести "маленьку звитяжну війну", то наслідки для України можуть бути також негативними.
За будь-якого варіанта розвитку подій в Ірані – чи то довга війна, чи коротка, вони означатимуть одне: посилення залежності Китаю від Росії. Якщо війна затягнеться і блокада постачання нафти і газу з Перської затоки триватиме протягом місяців, саме РФ стане головним постачальником енергомереж у КНР. Якщо ж американцям вдасться поставити Іран під свій контроль, то важливість відносин з РФ для китайців також сильно зросте, оскільки ці відносини стануть гарантією того, що Китай не виявиться в повній залежності від США в плані поставок нафти і газу.
Та й загалом наявність сухопутного кордону між Китаєм та Росією гарантує, що російська сировина безперебійно поставлятиметься до КНР, навіть якщо Штати введуть тотальну морську блокаду країни.
І це може мати наслідки у вигляді активізації підтримки Росії з боку Китаю у нинішній війні в Україні. У тому числі, не виключено, у вигляді різкого збільшення поставок дронів та роботів для бойових дій.
Однак це кратно посилить значення Росії і для Трампа. Завдання "відірвати" Москву від Китаю стане у ще більшому пріоритеті.
Щоправда, вирішувати її Вашингтон може двома протилежними шляхами.
Перший шлях, який просувають "яструби" - не домовлятися з Росією, а максимально давити на неї аж до завдання "стратегічної поразки". Саме на це, як писалося вище, сподівається Київ. Однак це ж загрожує ескалацією у відповідь з боку РФ, аж до загрози ядерної війни. І через постійні заяви з "ядерними натяками" Москва показує, що до такого варіанту вона готова. Тим більше, що дії самого Трампа в Ірані та у Венесуелі змінюють "геополітичний вайб" у світі, перетворюючи стриманість, обережність та помірність на ознаку слабкості.
Другий шлях – домовитись із Путіним. Домовитись насамперед за рахунок України. Якщо Трамп обере цей шлях, то нинішні умови завершення війни, що включають виведення військ з Донбасу, виглядатимуть для Києва "переможними" порівняно з тим, що буде запропоновано потім.
У зв'язку з цим нинішня переговорна стратегія української влади "на поступки не йдемо, тягнемо час, поки Трампу буде не до нас або він розсердиться на Путіна" виглядає потенційно небезпечною для самої України.