Учора, напередодні саміту НАТО в Анкарі, президент США Дональд Трамп заявив, що мир в Україні є ближчим, ніж прийнято вважати.
Відомо, що завтра на саміті він має намір завтра зустрітися з українським президентом Володимиром Зеленським, а потім зателефонувати до глави Кремля Володимира Путіна.
Американські ЗМІ пишуть, що Трамп дуже серйозно налаштований домогтися якнайшвидшого завершення війни. У принципі, це можна повірити: на носі вибори до Конгресу, і Білому дому потрібні переконливі успіхи у зовнішній політиці. Однак за кадром залишається питання, яким чином Трампн має намір наблизити завершення війни з урахуванням відомих та взаємовиключних позицій сторін, що воюють.
Наприклад, на саміті Трамп поговорить із Зеленським, той запропонує зупинити війну по лінії фронту, а потім уже розпочати переговори. Потім голова Білого дому зателефонує Путіну та передасть почуте. А Путін йому відповість: "Дональде, ну ти і твої люди самі запропонували мені на Алясці закінчити війну за умови, що українські війська будуть виведені з Донбасу. Я погодився. Тепер твоя черга переконати Зеленського. А поки не переконаєш, продовжуємо воювати".
Власне, таким чином і точилися переговори з листопада 2025 року, коли Трамп представив свій мирний план. І через таку кардинальну розбіжність позицій вони фактично стали на паузу наприкінці лютого 2026 року.
Звичайно, Трамп може спробувати натиснути на Зеленського чи Путіна, щоб спонукати їх змінити точку зору. Але арсенал засобів на Росію в США обмежений - крім тих, що вже застосовуються. А ті заходи, які ще не запущені (наприклад, захоплення всіх танкерів тіньового флоту) загрожують прямим військовим зіткненням США та Росії із загрозою ядерної війни.
На Україну важелів впливу значно більше: скажімо, відключення "Старлінка" та зупинення надання розвідданих. Але Трамп досі їх не застосовував, тому що проти значної частини його оточення та власної партії.
Він не був готовий серйозно тиснути на Київ наприкінці минулого та на початку нинішнього року, коли мільйони українців сиділи без світла та тепла. І тим більше він навряд чи готовий буде тиснути зараз, коли з усіх боків йому говорять про перелом у війні на користь України на тлі прильотів по російських НПЗ і паливній кризі, що вирує в РФ.
Тому від спілкування з Трампом і Київ, і Москва зараз очікують швидше за все більш обмежені результати. Українська влада хоче остаточно переключити американського президента на свою позицію щодо умов завершення війни та на відмову від "духу Анкоріджа". Друге завдання, можливо, зараз навіть більш важливе для Києва: забезпечити підтримку з боку Вашингтона планів збільшення військової допомоги Україні, які хочуть затвердити на саміті НАТО на пропозицію Німеччини. Також важливим питанням є передача Україні ракет для ЗРК Patriot, щоб збивати російські балістичні ракети.
У Росії завдання не допустити ні того, ні іншого, ні третього.
Власне, Путін і заявив про взяття Костянтинівки напередодні розмови з Трампом на День незалежності США, щоб показати, що ініціативою на полі бою, як і раніше, володіє російська армія.
Повертаючись до можливого мирного рішення. Очевидно, для нього потрібне приведення позицій України та Росії до спільного знаменника. В умовах, коли Вашингтон не має реальних важелів тиску на Москву і немає бажання застосовувати їх для тиску на Київ, Трамп може працювати не батогом, а лише пряником. Тобто запропонувати щось за поступки Києву чи Москві.
Який пряник він може запропонувати Києву сказати важко. Натомість на колишні пропозиції на кшталт гарантій безпеки та інвестицій українська влада відмовлялася виводити війська з Донбасу. І навряд чи погодяться на це зараз, коли вони явно на куражі від ударів по РФ.
Зрозуміліше, що Трамп може запропонувати Путіну. Він може сказати приблизно таке: "Володимире, ну навіщо тобі ці Краматорськ та Слов'янськ. Не варто вони того, щоб за них воювати і відволікати на них увагу такій великій людині, як ти. Навіщо тобі ламати голову, як вирішити проблеми з бензином, як захистити твої НПЗ від ударів примітивних українських літачків із китайських деталей? Ми з тобою люди зовсім іншого рівня, у нас є найбільші ядерні арсенали, ми повинні думати про набагато глобальніші речі. Тож давай зупинимося по лінії фронту, а я тобі за це дам усе, що можу: офіційне визнання російської юрисдикції на завойованих тобою землях, зніму санкції, підуть інвестиції.Запорізьку АЕС залиш собі. Вона мені не потрібна.Україну до НАТО не візьмуть. Я надаю Києву такі гарантії безпеки, які діятимуть, тільки якщо він не нападатиме на Росію. Можу ще щось дати тобі, кажи. Просто давай зупинимося".
Ми вже неодноразово писали, що для РФ прийняти такі пропозиції в умовах становища, що погіршується, з ударами по тилах і паливною кризою при уповільненні темпів наступу на фронті і не дуже зрозумілих подальших перспективах війни було б перемогою. Вона закріпила б контроль над 20% території України і також забезпечила б багато всього від США.
Але зараз Кремль від перемир'я по лінії фронту відмовляється і може не погодитись на нього, навіть якщо Трамп зробить описану вище пропозицію.
У такому разі, швидше за все, процес знову зависне. Трамп чекатиме, доки не станеться чогось суттєвого на фронті або в тилу, що спонукає Росію, або Україну, або обидві країни одразу піти на поступки.
Однак так чекати можна довго, хоча схоже, що обидві сторони переконують Трампа у протилежному: мовляв, ініціатива у війні на нашому боці й скоро ворог прогнеться.
Але проблема в тому, що часу залишилося не так уже й багато – до виборів до Конгресу, після яких увага Трампа до теми завершення війни може сильно ослабнути, як і загалом його становище у США, якщо республіканці програють ці вибори. І Трамп вже не матиме сил продавлювати якісь рішення про мир в Україні навіть у себе в країні (з тією ж скасуванням санкцій проти РФ). Після цього війна може піти або в довгу, або перейти на рівень ескалації і призвести до прямого зіткнення НАТО і РФ, що загрожує ядерною війною.
Тому, щоб не допустити подібних сценаріїв, із закінченням війни таки варто поквапитися.